Привіт, мене звати Тарас. Я люблю багато думати, розповідати історії та створювати світи.
Вступне слово
Я довго думав, чи потрібна на Явіумі ціла сторінка про мене. Маю зізнатися, що не люблю говорити про себе. Однак, гадаю, веб-формат передбачає бодай якусь узаємодію, адже інтернет — це про спілкування і обмін знаннями. Саме це й послугувало передумовою створення Явіума.
Раніше мені здавалося, що я пишу лише заради вивільнення накопичених думок. Можливо, так воно й було. Ти виходиш у вільне плавання в безмежний потік інформації на пошуки ключа, який звільнить нажиту й набуту історію, замкнену в одній із найглибших камер твого палацу пам’яті.
Та згодом я збагнув, що історіям потрібно дихати. Тому й дав їм форму у вигляді виданих книжок. Адже в шухляді вони існують лише для мене. Якщо ти щось створюєш, то маєш віднайти сміливість показати це людям. І з кожним новим відвідувачем цих світів вони самі стають більш реальними.
Будемо знайомі?
Як ви вже знаєте, моє ім’я Тарас (із псевдонімом поки не склалося). Нині навчаюся на аспірантурі в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Пишу дисертацію про маніпуляцію інформацією в інтернеті та намагаюся розробити підхід до захисту від цієї загрози.
Час від часу я пишу й видаю свої книги, а також поступово вчуся створювати дизайни сайтів і писати код. У планах також опанувати розроблення відеоігор, адже це саме те, чого я завжди прагнув — просто боявся, що не впораюся.
На відміну від книг, відеоігри залучають значно більшу кількість рецепторів, що нині робить їх популярнішими, ніж література. А оскільки я завжди вважав себе більш оповідачем, аніж письменником, то спосіб, у який буде розкрита історія, не відіграє такої ролі, як кількість точок, у яких сходяться думки різних людей.
Насправді мені завжди було однаково, яку форму надавати історіям. Це може бути що завгодно: музика, малюнок, відеогра, книга, парфум — згодиться будь-який медіатор, із яким людські органи чуття здатні взаємодіяти.
Одного літнього вечора я повертався автобусом додому з села. Того дня мені пощастило сидіти прямо за водієм. У пропахлому мастилом і пилом салоні я не міг відірвати погляд від однієї речі. Старої автомагнітоли. Вона єдина стирчала з панелі і потрясувалась у такт розбитій дорозі.
Тоді вона здалася мені достатньо самобутньою, щоби, приїхавши додому, заходитися кульковою ручкою малювати кнопки й вирізати таку саму магнітолу з аркушів шкільного зошита. Мені подобалося щось відтворювати. Щось, що здатне розповісти історію, дати їй нове життя, нехай навіть однісінькій ідеї, затисненій у герметичному просторі речей.
Мій творчий шлях буває різним, але в одному я залишався вірним собі — у невгамовному бажанні створювати щось із нічого. Мені вкрай імпонує думка, що ось був порожній простір (звісно, з мікроорганізмами й атомами), а з нього виросло щось таке, чого раніше не існувало.
І знову ж таки — це може бути як паперова, так і електронна книга, повітря, заповнене гармонійно скомпонованими нотами, або стіна коду, яку комп’ютер перетворює на історію. Як і в будь-якої людини, у моєму житті було чимало версій “мене” (представлені нижче). Сподіваюся, буде ще.
Рання версія мене, котра постійно у пошуках невловимої істини, якої не існує.
Та, що воліє ділитися знаннями, але та, якій це дається вкрай нелегко.
Версія, що намагається опанувати соцмережі, але та, яка не любить фотографуватися.
І та, чию скромну працю нагороджують міжнародною премією імені Олеся Гончара.
Підсумовуємо
Отже, радий вітати вас у Явіумі. Почувайтесь, як удома! Поки що тут можна придбати мої книги, а також почитати дописи на сторінці блогу, де я та інші люди публікуватимуть різну корисну (а іноді й не дуже) інформацію.
Хочеться вірити, що моїх знань вистачить розвинути цю платформу. А наразі дякую всім за любов до творчості як рушійної сили людської культури. Бажаю всім наснаги та натхнення. Слава Україні!
Долучайтеся до спільноти, аби першими отримувати інформацію про нові книги, акції та свіжі дописи!
Кошик
Ой, лишенько, Ваш кошик порожній...
Укажіть ім’я, електронну пошту та напишіть повідомлення
